|
Підстави для прийняття спадщини за заповітом чи за законом Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа цивільна, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, коли батьки (усиновителі), опікун відмовилися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі з дозволу органу опіки та піклування (ч.4 ст. 1273 ЦК України). Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі) опікун . Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Отже, вважається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він: фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України). Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про прийняття спадщини. У разі недостатності чи відсутності у нотаріальних органів доказів, необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину, суд може розглянути заяву спадкоємця про встановлення факту прийняття спадщини в порядку окремого провадження. Цим самим буд встановлено факт, що має юридичне значення. При цьому рішення суду не змінює саме свідоцтво про право на спадщину, а є підставою для видачі такого свідоцтва. В такому випадку нотаріальний округ мас доказ того, що спадкоємець фактично вступив в управління або володіння спадковим майном і зобов'язаний видати свідоцтво про право на спадщину. Консультант Носівської районної державної нотаріальної контори Прищепа С.А. |
29 may 2012
|
Шлюбний договір Більшість українців надають перевагу традиційній формі реєстрації шлюбу, однак Сімейним кодексом України передбачено і укладення шлюбного договору. Насамперед потрібно зазначити, що шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки. Ним можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Однак шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Крім того, шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Також за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Відповідно до ст. 94 Сімейного кодексу України шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Якщо його укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Його може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору теж нотаріально посвідчується. До речі, на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. Слід пам’ятати, що одностороння відмова від шлюбного договору не допускається, а от подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, в разі неможливості його виконання. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. державної нотаріальної контори Прищепа С.А. |
4 may 2012
|
Посвідчення заповіту Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Законодавство України передбачає певні гарантії достовірності заповіту. Усі вони активно сприяють функціонуванню та розвитку вітчизняного спадкового права. Однією з вищезазначених гарантій є посвідчення заповіту. Чинне законодавство України визначає коло осіб, які мають право посвідчити заповіти, а саме: нотаріуси, посадові, службові особи органу місцевого самоврядування та інші посадові, службові особи. Як правило, посвідчення заповітів належить до компетенції нотаріусів. Відповідно до ч. 2 ст. 1 3акону України «Про нотаріат» ставити свій посвідчувальний напис на заповітах мають право державні нотаріуси та нотаріуси, які займаються приватною нотаріальною практикою. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. На прохання особи записати заповіт з її слів нотаріус може це зробити власноручно або за допомогою технічних засобів. При цьому заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбутися при свідках. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою органу місцевого самоврядування (виконавчих комітетів сільських, селищних та міських рад). Цивільне законодавство України (ст.1252 Цивільного кодексу України) містить у собі перелік посадових, службових осіб, які мають право посвідчувати заповіти певних категорій громадян за наявності не менш, як двох свідків в обов'язковому порядку: - головний лікар, його заступник з медичної частини або черговий лікар лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я посвідчує заповіт особи, яка перебуває на лікуванні в цій лікарні, госпіталі чи стаціонарному закладі охорони здоров'я; - начальник госпіталю посвідчує заповіт особи, яка перебуває на лікуванні в цьому госпіталі; - начальник, його заступник з медичної частини, старший або черговий лікар госпіталю, санаторію, іншого військово-лікувального закладу посвідчує заповіт військовослужбовця чи іншої особи, яка перебуває на лікуванні в цьому госпіталі, санаторії, іншому військово-лікувальному закладі; - директор/головний лікар будинку для осіб похилого віку та інвалідів посвідчує заповіт особи, що проживає в цьому будинку; - капітан морського чи річкового судна, що ходить під прапором України, посвідчує заповіт особи, яка перебуває під час плавання на цьому судні; - начальник пошукової, арктичної або іншої експедиції посвідчує заповіт особи, яка перебуває в цій експедиції; - командир (начальник) військових частин, з'єднань, військово-навчальних закладів посвідчує заповіт військовослужбовця або робітника, службовця, члена сім'ї військовослужбовця в пунктах дислокації цих частин, з'єднань, установ або закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії; - начальник місця позбавлення волі посвідчує заповіт особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі; - начальник слідчого ізолятора посвідчує заповіт особи, що утримується під вартою. Існують випадки, коли заповіт є недійсним, а саме, якщо заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Наприклад, складання заповіту під впливом насильства спадкоємця. Консультант Носівської районної державної нотаріальної контори Прищепа С.А. |
4 may 2012
|
| Close |
